Президент «Інгульця» дав доволі відверте інтерв’ю.

— Олександре Григоровичу, останнім часом «Інгулець» демонструє доволі нестабільні результати — перемоги чергуються з поразками. Як очільник клубу, у чому вбачаєте причини такихрезультатів?

— Тут справа така: перед командою стоїть завдання (мається на увазі вихід до першої ліги.), із яким гравці поки що не справляються. Думаю, це запитання до головного тренера. Завдання — посісти перше місце. Якщо не займемо, будемо переглядати тренерський штаб у міжсезоння…

— Із вашого голосу розумію, що розчаровані нинішніми виступами команди…

— А як можна бути не розчарованим, коли, наприклад, у грі зі «Скалою» ми допустили за весь матч один удар по воротах і отримали гол. Один м’яч ми взагалі самі собі забили. Суперник подав за всю зустріч лише один кутовий. У підсумку, ми програли — 0:2. Як таке можливо? Хоча суто щодо цієї гри в мене найменше питань до тренерського штабу. Чесно кажучи, не можу їм пробачити нічию з «Арсеналом-Київщиною та програш «Енергії». Думаю, що з нашого боку гра з новокаховським клубом узагалі поновила якийсь антирекорд у історії чемпіонатів України. Поясню: жодного кутового, жодного удару в площину воріт! У підсумку, самі собі принесли один гол і програли. Я не можу зрозуміти, чому, коли гра йде, по суті, в одні ворота,  ми виставляємо п’ять захисників?! Досі не можу цього зрозуміти.

— Отож, висновків слід чекати по завершенні сезону?

— Звичайно, адже є завдання вийти до першої ліги. Зараз програма-мінімум — вийти з другого місця. Якщо ми цього не зробимо, будемо дивитись…

— Які зараз настрої панують у середи­ні команди? Певне, заходили до команди в роздягальню?

— У команді панує чудова атмосфера. Повірте, настрій у футболістів справді хороший. Сьогодні вони отримали повну зарплату — в нас немає жодної заборгованості. Футболісти отримали все до копійки. Одне слово, все залежить од них самих. Усе в їхніх руках. Між іншим, такі умови, як у наших футболістів, є не в усіх клубах прем’єр-ліги: ми вже відкрили новий стадіон із штучним покриттям. Зараз плануємо відкрити ще одну базу для інтернату, щоб діти там мешкали й тренувались. Я вже не кажу про ті п’ять полів, які в нас є. Футболістам потрібно лише грати.

— Вражає…

— До того ж, що це все — приватна власність, ніяких оренд. Іще раз наголошую: гравцям залишається лише грати.

— Якщо ж згадати про позитивні моменти виступу команди в першому колі, що найперше приходить на думку?

— Скажу відверто, був задоволений грою команди лише в першій частині першого кола. Негаразди розпочалися після нічиєї з «Арсеналом-Київщиною». Навіть більше: прикро те, що з тим же «Колосом» ми зіграли дуже достойно, й, відверто кажучи, Ковалівка «відскочила». Виходить так, що із сильними командами граємо добре, а ось із командами із нижньої частини турнірної таблиці в нас проблеми. Є недооцінка суперника. Немає відповідного налаштування на слабкі команди. А це вже безпосередня прерогатива головного тренера.

— Можливо, це просто спад у команди? Адже у футболі це — звична річ, весь час вигравати неможливо…

— Я би так не сказав. Ходжу на кожне тренування колективу, їжджу на кожен матч команди. Я прекрасно бачу що й до чого. Ось, наприклад, матч чемпіонату, де гра іде в одні ворота (суперника), але рахунок — 0:0. Не розумію, чого не зняти ще одного захисника й не випустити нападника? Натомість, ми до 86-ї хвилини граємо в п’ять захисників… До того ж, і гри, як такої, немає. Виходить так, що граємо вдало лише тоді, коли матч проходить у високому темпі, коли є атака на атаку. Але коли перед нам ставлять умовних два «автобуси», ми просто не знаємо що робити. Повірте, я футбольна людина й знаю про що говорю. Уважаю, що в тренера має бути кілька тактик на гру. Сподіваюся, що цю проблему зможемо вирішити в міжсезоння.

Джерело: У Ф