Півзахисник національної команди України Олег Гусєв поділився враженнями від майбутнього суперника – команди Латвії, прокоментував турнірну ситуацію для збірної у відборі Євро-2016 та поділився рецептом успіху київського «Динамо» в нинішньому сезоні.

– Олеже, що тобі відомо про латвійський футбол? Які враження залишили латвійські клуби та національна збірна?

– На клубному рівні ми грали кваліфікаційні матчі Ліги чемпіонів з «Металургсом» із Лієпаї. Особливих складностей не виникло, обидва матчі «Динамо» виграло з великим рахунком. Але рівень збірної у прибалтів більш серйозний, аніж клубний.

– Україна грала два товариських матчі з Латвією – 2001-го і 2003-го. В обох наша команд перемогла з рахунком 1:0.

– Мій досвід зустрічей зі збірними колишніх західних союзних республік –Естонія, Литва, Білорусь і Молдова. Якщо доведеться зіграти проти Латвії, можна сказати, «пройду» всіх сусідів.

– Найуспішнішим виступом збірної Латвії залишається вихід до фінальної частини Євро-2004...

– Так, саме тоді до київського «Динамо» прийшов Маріс Верпаковскіс, лідер атак латвійської команди. Наші керівники та тренери, знаю, тоді дуже пильно стежили за цим футболістом. Його збірна зчинила своїм виступом у відборі Євро чималий галас, вибивши в плей-офф Туреччину. Та й на чемпіонаті Європи латвійці гідно виступили, враховуючи рівень суперників – Німеччини, Нідерландів і Чехії. Відтоді латвійський футбол більше не сягав таких вершин, але, гадаю, в нього ще все попереду.

– Чому у Верпаковскіса не склалося в «Динамо»?

– Це краще запитати в самого Маріса. Його добре сприйняли в команді та серед уболівальників. Навіть за не досить тривалий час перебування в «Динамо» він устиг сподобатися публіці. А в Києві це непросто.

– Знаєш, що наразі Верпаковскіс є спортивним директором національної збірної?

– Читав про це. Сподіваюся, у Львові побачимося. Згадаємо київські часи.

– Головний тренер збірної Латвії Маріан Пахарс за часів кар’єри гравця виступав за англійський «Саутгемптон». Пам’ятаєш його?

– Не скажу, що пам’ятаю його гру, але прізвище було на слуху. Адже зовсім небагато людей з пострадянського простору виступали в англійській Прем’єр-лізі.

– Як вважаєш, чи можна збірну Латвії порівнювати з командою Литви? Матчі з литовською командою, включаючи останній, товариський, в листопаді 2014 року, проходили досить складно для нашої команди...

– Думаю, литовська збірна сповідує силовий футбол. Мені ще мої перші тренери розповідали про відомий свого часу вільнюський «Жальгіріс», у складі якого виходили гравці зростом під 190 сантиметрів і «виносили» все і всіх. Латвійці ж більш технічні, тому з ними простіше грати. З досвіду клубних змагань склалося враження, що вони й самі намагаються грати, й іншим дозволяють це робити.

– У збірній – чергова «ін’єкція» молодої крові. Є три абсолютних дебютанти, деякі гравці лише вписуються в ігровий малюнок. Як ти оцінюєш цей етап для команди?

– Не думаю, що це зміна поколінь. Рибалка, Кравець – уже сформовані футболісти. Тренерський штаб усе робить правильно, залучаючи на кожний збір нових виконавців. Чим більше українських футболістів відчують, що таке збірна, тим краще і для їхнього індивідуального прогресу, і для національної команди в майбутньому. Пам’ятаю себе в 20 років, коли вперше потрапив до збірної. Після цього з’явилася стабільність у виступах і впевненість у своїх силах. Зрозумів, що мене помітили, що вже чогось досяг.

– Чи створює присутність молодих додаткову конкуренцію досвідченим виконавцям?

– Нехай молодь грає, головне – аби приносила користь збірній. Знаючи наших ветеранів – Анатолія Тимощука, В’ячеслава Шевчука, Руслана Ротаня, можу сказати, що вони просто так не складуть зброю перед наступом молодих футболістів. А будуть новачки гравці показувати хорошу гру – виступатимуть в основному складі команди.

– З усіх перелічених тобою гравців, лише у Тимощука найбільше ігор за збірну – 137. Крім нього, лише Андрій Шевченко перетнув рубіж у 100 поєдинків. Збираєшся поповнити це коло? Адже маєш уже 94 матчі за національну команду...

– Думаю, це почесно для будь-якого футболіста – досягти такої позначки. Я не є винятком. Але, чим ближче до магічної цифри, тим менше у мене можливостей (усміхається). То травма завадить зіграти, то ще щось. До 90 матчів якось швидко дійшов, а далі стало важче.

– Ти набрав гарну форму у складі київського «Динамо». Взагалі, кияни зараз на підйомі, і нещодавня домашня гра з «Евертоном» – найкраща в цьому сезоні для «Динамо». Чи згоден ти з цим?

– Можна про це говорити, зважаючи на результат, настрій і всі ігрові цифри у цілому. Розмовляв із хлопцями з наукової групи «Динамо» – того вечора ми встановили рекорди з «кілометражу» та виграних єдиноборств. Можна сказати, вийшла еталонна гра. Звичайно, помилки були і є, і їх треба виправляти. Проте варто визнати, що це – один із найкращих матчів «Динамо» за останній час.

– Як вважаєш, у чому секрет успіху київського клубу?

– Просто тепер ми безболісно переносимо ситуації, коли якийсь із гравців з певних причин не може грати: тоді виходить інший футболіст, якому вдається рівноцінно замінити відсутнього. Раніше цей процес був більш складним для команди. Наприклад, випав один гравець із обойми – і у нас вже мало що виходило на полі. Зараз же беремо участь у трьох турнірах, відбувається ротація. Коли команда добре грає, ти й тренуєшся краще, у тебе гарний настрій перед кожним матчем. Як жартують: «Коли пре, то воно вже пре постійно». Крім того, на загальний успіх впливає і метод роботи тренерського штабу. Наші наставники індивідуально спілкуються з хлопцями, ставлять цікавий тренувальний процес. Менше біганини – більше тактики і роботи з м’ячем. Всі ці фактори й стали вирішальними у досягненні останніх результатів.

– Відчувається, що команда отримує задоволення від своєї гри.

– Звичайно, кожен із нас знає, що потрібно робити на полі. Наприклад, я до дрібниць знаю, що від мене потрібно в кожному ігровому епізоді. Звичайно, добре, якщо є імпровізація, але це більше стосується завершення атаки. А загалом є структура гри, коли кожен повинен перебувати на своїй позиції в певний момент розвитку атаки.

– Матч зі збірною Латвії відбудеться у Львові, де національна команда, як правило, збирає повний стадіон. Чи розраховуєш ти на аншлаг на «Арені Львів»?

– Не сумніваюся, що тисяч 20 на стадіоні збереться. У Львові збірну поважають і дуже пристрасно підтримують, тому й ми любимо тут грати.

Джерело:ffu.org.ua